Всім привіт. Кілька днів тому ми (а, точніше, наша доня, учениця 2-В класу Житомирської школи №7, Софійка) отримали цікаве домашнє завдання – створити книгу про Наш Край.

І ми подумали, що в умовах карантину (а зараз в Україні, та й майже у всьому світі більшість країн потерпає від коронавірусу COVID-19), буде цікавіше оформити наше творче завдання у форматі онлайн статті на блозі. 

До того ж, ще й папір зекономимо 🙂

Короткий вступ про Житомирщину:

Жито́мирська о́бласть — область на півночі України, в межах Поліської низовини, на півдні в межах Придніпровської височини. На півночі межує з Білоруссю, на сході з Київською, на півдні з Вінницькою, на заході з Хмельницькою та Рівненською областями України. 

Місто Житомир є адміністративним центром області. Складається з 23 районів та має 5 міст обласного значення (Бердичів, Житомир, Коростень, Малин, Новоград-Волинський), 7 міст районного значення (Андрушівка, Баранівка, Коростишів, Овруч, Олевськ, Радомишль, Чуднів), 43 селища міського типу та аж 1619 сільських населених пунктів!

Нижче ми зібрали кілька найцікавіших фактів про Житомирщину:

• Площа Житомирської області – 29 832 км² і займає 5 місце серед усіх регіонів нашої країни
• Чисельність населення – 1217936 осіб (за даними 2019 року)
• Житомирська область займає перше місце в Україні по запасах лісових ресурсів, які становлять 750 тисяч гектарів
• Дослідники пишуть, що в в Житомирській області найбільша чисельність бобрів , яка становить 7 668 тварин
• Кожна третя пачка морозива в Україні виготовлена в нашому місті (усім відома торговельна марка РУДЬ)
• Також у нашій області знаходиться Словечансько-Овруцький кряж – унікальне місце, якому  півмільярда років 
• А ще не всім відомо, що насправді Житомирщина – Батьківщина національної української валюти, адже саме тут Центральна Рада прийняла закон про введення гривні.

Цікаво, правда ж?

А ще, незважаючи на те, що наша область не надто популярна серед туристів, ми насправді вважаємо що Житомир і область теж заслуговують на визнання.

Доведемо це своїми фотозвітами та власними відгуками:

Радомишль

Радомишль — це стародавнє місто українського Полісся. Свою сучасну назву Радомишль отримав не відразу – після татарської навали його з Микгорода перенесли на стратегічно вигідніше місце — стрімкий лівий берег річки Тетерів. За народною етимологією, «радісна мисль» про переселення і дала нову назву поселення — Радомисль. 

Ми відвідали Радомишль у 2015 році, коли вирішили побачити Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль».

Це приватний музейний комплекс, в якому знаходиться єдиний в Європі Музей української домашньої ікони.

В експозиціях і фондах комплексу представлені також колекції предметів сакрального мистецтва і церковного начиння, а також українських і європейських старожитностей.

Комплекс об’єднує в собі готель, музей, ландшафтний парк, приміщення для урочистих церемоній та концертний зал.

Новоград-Волинський

Новогра́д-Воли́нський — це адміністративний центр району, що розташований в північно-західній частині Житомирської області. Вперше згадується у джерелах під 1256 роком як руське місто Возвягель. Розвинувся як урбаністичний центр Звягель в XVI ст. під пануванням князів Острозьких. Сучасну назву місто отримало в часи російського панування. Населення складає близько 56,2 тисяч осіб (2018). 

Новоград-Волинський нас зацікавив в першу чергу тим, що це Батьківщина відомої української письменниці та поетеси Лесі Українки.

У місті знаходиться музей Лесі Українки, основою якого є помешкання, в якому народилася Леся 25 лютого 1871 року.

У меморіальному будинку відтворено дитячу кімнату Лесі Українки, вітальню, робочий кабінет Косачів.

У музеї можна побачити оригінальні речі родини Косачів-Драгоманових та їхніх друзів: українське вбрання, прикраси, посуд, канцелярське приладдя, які за словами Ніни Косач, належали Лесі Українці.

Новоград-Волинський нам дуже сподобався, ми також відвідали місцевий парк, насолодились чудовими видами на річку Случ. Правда, вікіпедія також радила побувати у заповіднику оленів, але ми його так і не знайшли 🙂

Вишпіль

Ви́шпіль – це село в Черняхівському районі Житомирської області, населення якого становить 410 осіб.

Цікаво, що назва села Вишпіль ніби то походить від слова «шпилька». Земля на якій проживали селяни і яка належала польському панові Салісу була видовжена і з одного боку кінчалась вузькою смужкою, схожою на шпильку. Звідси, за однією з версій,  могла і піти назва села.

Ми з Софійкою побували у Вишполі у 2017 році, коли проживали у містечку відпочинку “Чудодієво”.

Це дійсно чудове місце, де можна активно провести час вдень, і приємно порелаксувати увечері: 

• половити рибку і одразу ж скуштувати її в місцевому ресторанчику
• Взяти напрокат велосипеди та дослідити лісові треки
• Відпочити на пасіці та спробувати оздоровлення бджолами та продуктами бджільництва
• Купатися у річці
• Поплавати на човнику
• Пограти в теніс
• Та загалом, насолодитися справжнім хвойним лісом

У Вишполі також знаходиться старий величезний дуб. За переказами, якщо доторкнутися до гіганта зі словами «до тебе торкаюся, здоров’я набираюся», можна вилікуватися від хвороб, проти яких безсила медицина.

Спробуйте!

Дениші

Дениші́ — село в Тетерівській сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області, що займає площу 1,324 км². 

Село Дениші знаходяться за 20 км на захід Житомира. Розташоване на скелястому лівому березі річки Тетерів.

Поруч з селом знаходиться декілька поселень першої половини І тис. до н. е., VI—VII ст. н. е. та курганна група Х-ХІІІ ст.

Село відоме з XVIII століття, носило назву Дунаєць. З 1903 р. належало родині Терещенків, які в 1911 р. побудували тут палац.

У 1848—1901 роках у селі працював Денишівський чавуноливарний завод.

Дениші відомі житомирянам чудовими краєвидами та скелястими схилами для скелелазіння.

Цікаво: в 2019 році саме в Денишах проводились зйомки українського серіалу “Слов’яни”, завдяки чому було встановлено схожі до автентичних декорації, які приваблювали багатьох містян. 

І ми там були, звісно.

Палац Терещенків у Червоному

Палац Терещенків — палац в смт Червоне Андрушівського району Житомирської області збудований в неоготичному стилі на замовлення польського шляхтича Адольфа Норберта Еразма Грохольського (1797—1863), що володів селом. 

На жаль, зараз палац знаходиться в напівзруйнованому стані і належить Свято-Різдва Христового Червонському жіночому монастирю.

Згідно з заповітом Адольфа Грохольського, який помер в 1863 році, Червоне мало дістатися його другій дружині, Ванді з Радзивіллів Грохольській. Але вдова невдовзі після смерті чоловіка виїхала за кордон, а Червоне продала Федору Терещенко, який трохи перебудував палац, а неподалік звів своє джерело прибутків — цукровий завод.

Після перевороту в будівлі знаходився притулок для безпритульних дітей. Проте, діти розбіглися, а будинок підпалили у 1928 році, і інтер’єри були втрачені назавжди.

Ще є безліч прекрасних місць у Житомирській області, які варто відвідати. 

І певно що влітку 2020 року ми так і зробимо, через продовження карантину і неможливості авіаперельотів. Тож ділимось планами майбутніх подорожей з вами:

• Місце сили “Кам’яне село”
• Палац Терещенко в Андрушівці
• Острів кохання
• Коростишівський кар’єр
• Садиба Оржевських
• Палац Уварової
• Меморіальний музей Оноре де Бальзака
• Неоготичний костел Святої Клари

Тож є безліч місць в нашому чудовому краї, які варто відвідати, особливо з дітьми.

А зараз ми передаємо привіт усім однокласникам Софійки з 2-В, і особливі вітання улюбленій вчительці Інні Йосипівні, завдяки якій ми згадали прекрасні сімейні подорожі Житомирщиною та надихнулись на підготовку цього матеріалу 😉

Головний редактор та автор ідеї: Софія Шевченко

Автор тексту: Юлія Шевченко

Фото оператор: Олександр Шевченко